Меню кафедри

Кафедри ФТМЛ

Історія кафедри вищої математики

Історія кафедри вищої математики є невід’ємною складовою історії університету, який започатковано у 1933 році.

   13 вересня 1933 року розпочався перший навчальний рік. Студентами інституту в основному стали старшокурсники, переведені з авіаційного факультету Київського машинобудівного інституту.  Велику увагу керівництвом новоутвореного інституту було приділено створенню матеріально-технічної бази. В стислий термін створені хімічна та електротехнічна лабораторії, придбано обладнання для інших лабораторій і кабінетів, зокрема, математики, теоретичної механіки та аеродинаміки. 
   Належне значення надавалось математичній підготовці авіаторів. Вже в 1933 році було створено кафедру вищої математики. 

 Першим завідувачем кафедри став Наум Ілліч Ахієзер (1901-1980), член-кореспондент Академії наук УРСР з 1934 року. Його дослідження присвячені теорії функцій, аеродинаміці, функціональному аналізу, інтегральним рівнянням, наближеним і чисельним методам, теорії моментів. Н.І.Ахієзер очолював кафедру вищої математики до 1937 року.

   У цей же час в інституті працював найвидатніший український математики ХХ століття, академік Всеукраїнської Академії наук Михайло Пилипович Кравчук (1892-1942).  М.П.Кравчук у 1914 році закінчив математичне відділення фізико-математичного факультету університету св. Володимира у м. Києві і отримав диплом з відзнакою 1-го ступеня.  У 1919–1921рр. працював викладачем і директором школи в с.Саварка на Богуславщині, де під його  наставництвом розпочався шлях до великих знань та творчості простого сільського хлопчика Архипа Люльки – видатного українського вченого, генерального конструктора авіаційних двигунів, творця  першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна. 

  У 1921 році М. П. Кравчук повернувся до наукової роботи та викладання у вищих навчальних закладах Києва. Докторську дисертацію захистив у 1924 році. З 1925 року – професор, а з 1929 року – дійсний член Всеукраїнської АН. Перші наукові дослідження присвячені алгебрі, зокрема, теорії квадратичних форм, теорії матриць та детермінантів. Пізніше вчений звернувся до теорії функцій, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь і, зокрема, до наближених методів їх інтегрування. Велике наукове значення мали його дослідження проблеми розподілу коренів цілих трансцендентних функції, а також про полюси мероморфних і аналітичних функцій. Узагальнені поліноми Ерміта стали називати поліномами Кравчука. Його праці математики заслужено називали „поезією німого числення”, а його  самого  із  безмежною повагою називають лицарем математики, творцем музики чисел, титаном математичної думки, гордістю української математики.

   У 1937 році М.П.Кравчук був репресований і помер в засланні 9 березня 1942 року. Реабілітували його вже посмертно. 

М.П.Кравчук ніколи так і не дізнався, яку роль відіграли його наукові праці у створенні електронного комп’ютера. В кінці 1937 року професор математики та фізики університету штату Айова Джен Атанасов розпочав роботу над створенням першого в світі електронного комп’ютера і в вересні 1937 року писав М.Кравчукові: „Ваша серія публікацій з наближеного розв’язання диференціальних рівнянь виявилась дуже корисною в моїй роботі. Я хотів би отримати копії будь-яких публікацій, що Ви маєте. Я особливо зацікавлений в одержанні копій Ваших робіт, опублікованих в українських журналах, тому що мені майже неможливо їх отримати”.
   Науковий доробок М.П.Кравчука, викладений більш ніж в 170 наукових працях, нині широко відомий за межами нашої країни, зокрема 10 монографій із різних галузей математики: алгебри і теорії чисел, теорії функцій дійсної і комплексної змінних, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, історії математики.

 З 1934 року в інституті працював Ілля Якович Штаєрман, обраний в 1939 році членом-кореспондентом АН УРСР. Основні його роботи присвячені розгляду актуальних питань прикладної теорії пружності, теорії диференціальних рівнянь, загальній теорії пружності, прикладній математиці. Зокрема, ним досліджувалися задачі теорії стійкості арок, розрахунку ланцюгових мостів, теорії гнучкої нитки і теорії тонкостінних оболонок. Результати досліджень Штаєрмана І.Я. публікувалися у вітчизняних і закордонних наукових виданнях. В теорії оболонок ним було показано, що задача розрахунку циліндричних оболонок, товщина стінки яких змінюється за параболічним законом, розв’язується з допомогою гіпергеометричних функцій. Також ним було узагальнено метод асимптотичного інтегрування в застосуванні до тонкостінних оболонок і показано зручність застосування цього методу. 

 В студентські роки, що пройшли в Київському авіаційному інституті, в спілкуванні з такими вченими, як Н.І.Ахієзер, І.Я.Штаєрман, М.П.Кравчук, формувались наукові погляди і інтереси Володимира Миколайовича Челомея, майбутнього академіка, двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської і Державної премій, головного конструктора ракетно-космічної техніки, одного із творців ракетної системи „Протон”. В 1935 році студент В.Челомей створює короткий курс векторного аналізу. Цю роботу було опубліковано в збірнику „Труды Киевского авиационного института”, а потім видано окремою книгою (1936). На кафедрі математики він проводив самостійну роботу по застосуванню методів гармонічного аналізу в математиці. Серед робіт, що не втратили значення і сьогодні, слід відзначити такі, як „Про одну задачу квазігармонічних коливань”, „Теорія пружини”. 

  З 1933 по 1944 рік на посадах асистента, доцента, професора, завідувача кафедри працював відомий математик і механік Микола Олександрович Кільчевський (1909-1979).  В 1940 році ним було захищено дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора наук, а звання професора йому було присвоєно в 1941 році; в тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР. Основні праці М.О.Кільчевського присвячені теорії оболонок, статичним та динамічним задачам теорії пружності, теорії удару, розвитку методів загальної механіки стосовно проблем механіки суцільного середовища. Він розробив загальний метод зведення тривимірних задач теорії пружності до двовимірних, розвинув метод інтегральних рівнянь в теорії оболонок, створив теорію динамічної контактної взаємодії пружних тіл. Він є автором відомого двотомного підручника з курсу теоретичної механіки. Читав курси: „Теоретична механіка”, „Тензорний аналіз”, „Механіка оболонок”.

   З 1934 року на кафедрі працював член-кореспондент Академії наук УРСР Михайло Хрисанфович Орлов (1900-1936). Його основні праці присвячено розрахунку фігур рівноваги рідкої маси, що обертається, наближеним методам розв’язування інтегральних рівнянь та зовнішній балістиці. 

У цей же час на кафедрі працював і доцент Всеволод Йосипович Путята, який зробив істотний внесок у розвиток аеродинаміки; його перу належить більш ніж 60 робіт в галузі аеромеханіки. Найбільш значні результати були отримані ним по теорії профілю крила літака і граток профілів. Розвиваючи ідею Н.І.Ахіезера використати для побудови профілю відображаючу функцію, що залежить від довільної кількості малих параметрів, він отримав результати, що дозволяють наближено визначити аеродинамічні характеристики профілів довільної геометрії. Надалі ці результати дозволили його учням отримати прості формули для розрахунку пограничного шару на профілях крил.  

З перших днів Другої світової війни роботу інституту було перебудовано на військовий лад. В складних умовах колектив інституту, зокрема, і колектив кафедри, було мобілізовано на підготовку інституту до евакуації. Студентів було направлено в м.Харків, а потім розподілено в різні навчальні заклади Військово-Повітряних Сил. На базі Київського авіаційного інституту, евакуйованого в м. Актюбінськ, було організовано 46-у учбово-технічну ескадрилью ЦПФ, задача якої полягала в підготовці молодих авіаційних спеціалістів з технічної експлуатації літаків. З наближенням перемоги у квітні 1944 року було розпочато підготовку до передислокації авіаційного інституту в м.Київ. В січні 1945 року приступили до занять чотири групи першого потоку і завершилось комплектування другого потоку. 

 У 1947 році об’єднану кафедру вищої математики і теоретичної механіки очолив учень Д.О.Граве, М.П.Кравчука, Н.І.Ахієзера доцент Валентин Анатолійович Зморович (1909-1994), який в 1950 році захистив докторську дисертацію на тему: „Дослідження в теорії аналітичних і узагальнених аналітичних функцій”, а в 1951 році одержав звання професора. Більшість наукових досліджень В.А.Зморовича присвячена геометричній теорії аналітичних функцій.

   У 1956-57 навчальному році завідуючим кафедрою стає професор Іван Федорович Пічук, який плідно займався питаннями методики викладання математикою.

   У 1957-58 роках кафедру вищої математики і теоретичної механіки очолив спеціаліст в галузі теоретичної механіки професор Георгій Якович Головнін. 

 У 1956-57 роках професором кафедри працював відомий вчений в галузі неголономної механіки, теорії автоматичного керування і технічної кібернетики, доктор технічних наук, професор Олександр Іванович Кухтенко, згодом академік АН України, двічі лауреат державної премії України, заслужений діяч науки і техніки.

  У 1958-59 навчальному році з об’єднаної кафедри було виділено кафедру вищої математики, яку очолив доктор фізико-математичних наук, професор Микола Іванович Симонов. Він був завідувачем кафедри до 1965 року.

  У 1965-66 навчальному році очолював кафедру вищої математики доцент Коба В.І. 

У 1966-81 роках кафедру очолював професор Кім Галямович Валєєв, який працював в області звичайних диференціальних рівнянь. Він запропонував новий метод розв’язування деяких класів лінійних диференціальних рівнянь зі змінними коефіцієнтами або змінним запізненням аргументу.

   У шестидесяті роки інститут став всесвітньо відомим. Підготовка кадрів для цивільної авіації велась для всіх регіонів СРСР та багатьох зарубіжних країн. Склад кафедри поповнювався новими викладачами. Їх різні наукові інтереси сприяли тому, що кафедра могла забезпечити високий науковий і методичний рівень викладання всіх розділів вищої математики та спеціальних курсів. 

Питаннями аеромеханіки та механіки займались доценти Мовчан В.Т., Овсянніков М.П., Степаненко Є.Ю., Мхітарян А.А., Боярський Г.М., Зайцев Є.К. Спеціалістами з диференціальних рівнянь були доценти Разін Г.О., Ткачук Г.І., Антоненко В.Ф. Математичним забезпеченням побудови оптимальних систем управління технологічними процесами, а пізніше методикою оптимізації діагностичних матриць при технічній експлуатації повітряних суден займалась доцент Грищенко Л.З. В цей же час на кафедрі працювали учасники Великої Вітчизняної війни доцент Івлєв В.М. та старший викладач Гуменний П.В., які були нагороджені багатьма орденами та медалями.

   Випускник Московського державного університету – Хрисанов С.М. був спеціалістом в галузі диференціальних рівнянь. Його основні наукові дослідження пов’язані з проблемами стійкості, керованості, фільтрації та оцінювання параметрів динамічних систем в випадкових середовищах. В 1981-82 р. виконував обов’язки завідувача кафедри вищої математики. 

 У 1982-87 роках кафедру очолював професор Михайло Миколайович Марушин, який був на той час відомим фахівцем в теорії ймовірностей. М.Марушин на кафедрі працював з 1960 року; в 1973 році захистив докторську дисертацію на тему „Про граничні закони та їх моменти для деяких класів випадкових величин”, а з 1976 року був професором кафедри. Він плідно співпрацював з академіками Г.Є,Пуховим і Б.В.Гнеденком. М.Марушин мав понад 60 наукових публікацій, що стосувалися, зокрема, проблем збіжності сум випадкових величин до моментів закону Пуасона. 

 У 1987 році на чолі кафедри став професор Василь Миколайович Буйвол, який був завідувачем кафедри до 1992 року. Буйвол В.М. – відомий спеціаліст в галузі механіки рідини і газу, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Основний напрям його наукових розробок в основному пов’язаний з динамікою і стійкістю пружних тіл в потоках рідини і з гідромеханікою кавітаційних течій і течій з вільними поверхнями. 

У 1992 році на чолі кафедри вищої математик став професор Володимир Тимофійович Мовчан, який очолював кафедру до 2000 року. Наукові інтереси Мовчана В.Т. пов’язані з математичним моделюванням в механіці рідини та газу, гідромеханіці, тепломасообміні тощо. Ним розроблено алгебраїчну і диференціальну математичні моделі турбулентності для плоских, динамічних та теплових примежових шарів, пристінних струменів течій в трубах і каналах та отримав наближено-аналітичні і чисельні розрахункові методи.

   У 1999 р. кафедра вищої математики була розділена на кафедри вищої математики №1 і №2 (пізніше відповідно на кафедру вищої та обчислювальної математики та кафедру вищої математики). 

   З 2002 по 2019 р.р. кафедру № 1, а пізніше кафедру вищої та обчислювальної математики очолював доктор фізико-математичних наук, професор Володимир Петрович Денисюк. Основний напрям наукових досліджень пов’язаний з методами наближених обчислень, з застосуванням поліноміальних і   тригонометричних сплайнів в задачах математичної фізики і статистики випадкових процесів

  Кафедру № 2 у 1999–2000 р.р. очолював доктор технічних наук, професор В. Кривуца. 

 З 2001 по 2003 р.р. кафедру № 2, а з 2003 по 2006 р.р. кафедру вищої математики очолювала доктор технічних наук, професор Олешко Т.І. Основний напрям її наукових досліджень пов’язаний з моделюванням складних технічних систем.

   З 2006 року і по теперішній час кафедру вищої математики очолює доктор технічних наук, професор Ластівка Іван Олексійович. Основні наукові дослідження Ластівки І.О. пов’язані з математичним моделюванням процесів газодинамічного впливу на параметри та характеристики компресорів авіаційних газотурбінних двигунів, а також з проблемами динамічної міцності і напружено-деформованого стану п’єзокерамічних перетворювачів енергії. 

 У 2019 р. за наказом ректора НАУ відбулася реорганізація кафедри вищої математики та кафедри вищої та обчислювальної математики шляхом злиття і створення на їх базі кафедри вищої математики. 

2005-2006 н.р.
2005-2006 н.р.